Ми продовжуємо наповнювати нашу рубрику «Історії нескорених» новими надихаючими розповідями про громадських активістів, які були змушені покинути свої міста через війну.
Сьогоднішній наш герой – Юрій Давиденко, активіст з Маріуполя, голова ГО «Заходи», засновник коворкінгу для переселенців “Все буде добре. Хмельницький”.
До повномасштабної війни Юрій Давиденко жив у Маріуполі та створював можливості для розвитку та самореалізації молодих маріупольців, організовуючи заходи для виховання патріотичної молоді з активною громадською позицією, яка приймає участь в корисних для спільноти ініціативах.
Більше цікавих фактів про Юрія можете дізнатись в нашому інтерв’ю.
- Розкажіть про себе, свої хобі
Мене звати Давиденко Юрій. Народився в Макіївці, потім жив в Донецьку, переїхав у Маріуполь в 2012 році, залишився в 2014 році в українському Маріуполі. Виїхав з міста 15-16 березня 2022 року. Зараз у Хмельницькому. Підприємець – івент агенство, консалтингові послуги, тренер, була кавʼярня. Одружений, є кішка та кіт. Кота намагався евакуювати із Маріуполя, бо він втік на початку березня, знайшли сусіди і добрі люди допомогли його вивезти з міста.
Маю 3 вищі освіти. Голова ГО Заходи. Хобі: Футбол, кальян, настільні ігри.
- Опишіть себе для читачів одним реченням
Компетентна, цікава людина з багатьма знайомими.
- Чим ви займалися до війни?
Напередодні війни в планах у нашої команди було безліч проєктів: серія муралів про здоров’я, відкриття молодіжного громадського простору, що мав стати центром розвитку підприємництва та демократії Приазов’я, розбудова інфраструктури для фахівців з ІТ-сфери, які могли б поєднувати в Маріуполі роботу з відпочинком на морі. Але планам не судилось здійснитись, все обірвало російське вторгнення 24 лютого.
Загалом я займався розвитком ІТ, підприємництвом, партисипацією, створенням Молодіжного центру на 2500 м2 та імпакт-стартапу “Мелекіно-renovation” – готелю для релокування ІТ-фахівців.
- Громадський сектор: чому саме таку діяльність обрали для себе?
Громадською діяльністю я почав займатись ще навчаючись в університеті, приєднавшись до студентського самоврядування.
Після 2014 року відчув, що в Маріуполі не вистачає молодіжних заходів, тож вирішив взяти справу в свої руки. Разом з іншими ентузіастами в 2016-2017 роках створив громадську організацію, яку так і назвали – «Заходи». Це стало обʼєднанням студентів різних вишів, включаючи переселенців з інших міст. Організація проводила фестивалі, форуми, вечірки, змагання для молоді, збираючи кошти на соціальні потреби незахищених верств населення.
Згодом долучився до маріупольської команди «Центру розвитку стартапів 1991» і працював там івент- та ком’юніті-менеджером. Хаб у Маріуполі був відкритим майданчиком для всіх мешканців та гостей міста. Основною аудиторією хабу була молодь, люди креативних професій та учасники студентських ініціатив. В хабі регулярно проводились освітні заняття з бізнесу, маркетингу, SMM, продажів, HR-менеджменту, інвестування для розвитку ІТ-спільноти в місті.
Я бачив що таке рівень організації і тусовок в Донецьку, це 75-років Шахтарю та Євро 2012. Я був волонтером, попав в цю тусовку і затягнуло. І самореалізація в іншому місті через таку діяльність дуже крута. Було багато вільного часу, так я навчався 10-11 клас у військовому ліцеї, там був розклад і постійно щось робив. Так і в Маріуполі, почав займатись і затянуло.
- Якими своїми проєктами найбільше пишаєтеся?
Важко сказати, але, мабуть, це «Центр розвитку стартапів 1991», «Демократичний бал», «Реабілітаційний центр в Мартинківцях» та коворкінг «Все буде добре. Хмельницький».
- Чи вам вдалося адаптувати свою діяльність в умовах війни? Що було найважчим для вас?
Найважче було вибратись із Маріуполя і прийняти, що все втратив. З самого початку війни я допомагав людям, возив воду, їжу, робив коктейлі молотова. З 3 березня місто опинилось в облозі та було відключене від усіх комунікацій, довелось виживати під обстрілами в підвалах. 15 березня стало ясно, що з міста треба тікати. Я втратив все: бізнес, квартиру, машину, одяг, всі свої речі, і почав життя з 0.
Опинившись в Мукачево я поселився в місцевому прихистку і одразу зайнявся тим, що добре знаю та вмію – волонтерством. З квітня місяця відправив більше 10 тонн гуманітарної допомоги. Намагався передати продукти та ліки до Маріуполя, однак водій-волонтер потрапив у полон, де перебував 2,5 місяці.
Нерідко натхненням для ідеї нового проєкту може стати проблема з якою стикаєшся сам або твої знайомі. Для мене такою проблемою стала відсутність прихистку, місця й умов для повноцінної роботи. Саме так на думку спало створити коворкінг з усіма необхідними меблями, Інтернетом та кавою, де переселенці та місцеві мешканці могли б спілкуватись і працювати разом в комфортних умовах.
Об’єднавшись з колегами-однодумцями в травні у Хмельницькому відкрили Коворкінг-хаб для переселенців та релокованих ГО “Все буде добре. Хмельницький”, який виграв конкурс в проєкті “NGO-Relocation”, що забезпечило сталість проєкту, дозволило, закупити обладнання отримали кошти на інтеграційні заходи.
У червні допомагав знайомим активістам відкривати коворкінг для ВПО вже у Мукачево. З квітня по липень ГО “Заходи” проводила інформаційну компанію в Закарпатській області з психологічної допомоги для ВПО.
Іншою проблемою переселенців, яку необхідно було вирішити – це житло і психологічна реабілітація для подолання негативних наслідків війни, тож я вирішив створити реабілітаційний центр для ВПО. Цю ідею підтримав хмельницький підприємець, який запропонував віддати в оренду на 3,5 роки, з можливістю пролонгації, дитячий табір у с. Мартинківці. Це мальовниче місце на річці Збруч, поряд з місцевим курортом с. Сатанів. Після підписання договору розпочалось залучення до ініціативи коштів та небайдужих волонтерів. Було розроблено план реконструкції з будівельниками з Маріуполя, які вступили до організації. По завершенню реконструкції першого корпусу, табір зможе вміщувати одночасно 100 осіб, після ремонту другого корпусу, табір буде вміщувати 300 людей.
- Що найбільше мотивує вас продовжувати займатися своєю улюбленою справою?
Я думав піти в ІТ, знову займатись підприємництвом, але зараз кожен активіст тим паче з досвідом потрібен. Я бачу свій IMPACT і це надає сил. Працюю по 14-16 годин в день. Мотивація – це розуміння того, що є фронт, і там хлопцям важче, ніж мені. І найголовніша мотивація – скоріше б перемогти росію та відбудувати Маріуполь.
- Чим ваша організація може бути корисна для інших?
Ми маємо вже чимало досвіду, можемо поділитися порадами у консалтингу та напраацьовувати спільні проєкти.
- На вашу думку, як під впливом війни зміниться сфера у якій ви працюєте?
Наша сфера завжди динамічна і це нормально.
- Що зробите перше після закінчення війни?
Хочу відчути атмосферу Маріуполя. І з’їздити на Батьківщину – в український Донецьк та Макіївку.
- Україна після війни – якою вона буде?
Україна увійде у ТОП-10 країн через 5 років.
Матеріал підготовлений в рамках проєкту «NGO relocation», який реалізовує команда громадської організації «Освітньо-аналітичний центр розвитку громад» у партнерстві із Національним фондом на підтримку демократії (NED).
