Юлія Красільникова: Потреба в гуманітарній допомозі в Україні буде ще багато років

Останніми роками в Україні активно розвивається волонтерський рух, який зародився у 2013-2014 роках.  Повномасштабна війна активізувала цей процес, зробила його масовим, але залишаються організації, які займаються волонтерством професійно.

Сьогодні в рамках ініціативи «Історії нескорочених» ми розповімо про Юлію Красільникову, виконавчу директорку громадської організації «Восток SOS».  Пані Юлія я та її команда вже  багато років займається волонтерством та допомагає постраждалим від війни. Як Юлії та її команді вдалося двічі вимушено змінити місце свого проживання, але не припиняти й надалі займатися волонтерською діяльністю, читайте у нашому інтерв’ю.

• Розкажіть про себе, свої хобі

Мене звати Юлія Красільникова, я являюся головою правління громадської організації «Восток SOS». Я родом з Луганська, у 2013 році переїхала в місто Київ. Вже в столиці ми з командою ми переорієнтували нашу громадську діяльність на допомогу людям, які постраждали від війни. У більш мирні часи люблю займатися культурними та просвітницькими заходами, роботою з молоддю, що мені подобається та надихає мене.  Мені подобається подорожувати. Планувала поїздку в нову країну, в Україні мені залишалося відвідати ще два обласних центри, але зараз це не на часі.

• Чим ви займалися до війни?

Для мене війна розпочалася ще 8 років тому, а до того часу я працювала в правозахисній організації в Луганську. Також займалася проєктами для молоді, контролю за правоохоронними органами, культурними подіями та різними громадськими ініціативами. Багато працювала над розвитком в Луганську молодіжного прогресивного руху. Пізніше на базі нашого офісу розгорнувся офіс луганського Євромайдану, і вся наша діяльність переорієнтувалася на цей напрямок. Після цього ми усією командою покинули Луганськ та переїхали в Київ, де розпочали допомагати постраждалим від війни. Власне, останні вісім років я цим й займалася. Також координувала освітні проєкти.

У Сєверодонецьку ми організовували проведення заходу «Фестиваль думок», який проходив п’ять років поспіль. Ми цього року вперше анонсували дати нового фестивалю за рік, вже починали активну підготовку. Захід мав би пройти у вересні 2022 року, можливо, ще й буде.

• Громадський сектор: чому саме таку діяльність обрали для себе?

Перші думки та переосмислення щодо громадської діяльності в мене з’явилися ще під час навчання в університеті. Я вивчала українську мову та літературу, але, крім навчання, зацікавилася громадським сектором. Під час навчання познайомилася з літературною «тусовкою» та потрапила в кіноклуб, який вони організовували. Мені сподобалася їхня діяльність, це надихнуло мене та навчило змінювати реальність навколо себе. Я зрозуміла, якщо я хочу на захід запросити якийсь гурт, то потрібно взяти і зробити це, а не бути «користувачем» та чекати, що, можливо, це хтось зробить інший. Мабуть, з того моменту в мене вже не було питань, чим би я в житті хотіла займатися. Коли розпочалася Революція Гідності, а пізніше війна, то в мене було усвідомлення, що, на жаль, я змушена примусово покинути свій дім. Я була твердо переконана, що буду все робити, щоб його повернути та допомогти тим, хто опинився у схожій ситуації. Живучи останній вісім років в Києві, я завжди повертаюся на схід України і вся маю діяльність присвячена йому.

• Якими своїми проєктами найбільше пишаєтеся?

Наша громадська організація «Восток-SOS» була офіційно зареєстрована у 2015 році, хоча об’єдналися ми в одну команду ще у 2014 році. Перший проєкт, з якого ми стартували, це допомога людям, яких переслідують, які звільнені з полону чи були побиті на акціях. Правда, все дуже швидко змінилося, наш фонд розпочав працювати у напрямку демократизації та розвитку територіальних громад.

Щодо проєктів, якими найбільше пишаємося, то, мабуть, в першу чергу це «Фестиваль думок». Коли організовували перший фестиваль, то ми їздили до колег в Естонію та переймали їхній досвід, де схожий захід відбувається роками, його відвідує навіть президент країни.

Перший фестиваль викликав у людей деяке нерозуміння, бо ми казали, що це фестиваль, але на ньому багато людей говоритимуть на різні теми. Минулого ж року захід вже став важливою локальною традицією. До нас багато людей хотіли приїхати та взяти участь в обговореннях. Тематика була надзвичайно якісною та цікавою, що довело правильність обраного нами напрямку.

Загалом, мабуть, мій улюблений проєкт – це команда «Восток-SOS», яка є шаленим організмом. Ми швидко активізуємося в кризових ситуаціях. Нам вдалося швидко все організувати зараз, коли більшість розгублених, а ми ще, будучи в процесі релокації, розпочали роботу.

• Чи вам вдалося адаптувати свою діяльність в умовах війни? Що було найважчим для вас?

Дуже важко було налаштувати себе та зібратися з думками перед вимушеним переселенням. В такий момент важливо переосмислити, де необхідно бути і що робити. У лютому в фонді працювали 30-35 людей, зараз кількість зросла до 85-ти. Зараз спостерігається велика кількість гуманітарної допомоги, ми намагаємось бути ефективними. Наше завдання продовжувати працювали з сходом України, з найбільш проблемним регіонами та допомогти їм.

• Що найбільше мотивує вас продовжувати займатися своєю улюбленою справою?

Для мене це сенс життя. У такій кризовій ситуації, для мене не стоїть питання, що я маю робити. У мене є чітке усвідомлення, що це має робити кожен, це маю робити я, якщо моя діяльність є корисною.

• Чим ваша організація може бути корисна для інших?

У першу чергу ми можемо об’єднувати зусилля з організаціями, з якими співпрацюємо. У нашої організації є досвід у залученні ресурсів та ми маємо довіру від міжнародних партнерів. На запит від інших організацій ми можемо отримувати допомогу та розприділяти її. У нас багато контактів з організаціями та ініціативами, ми відкритті та раді новій співпраці.

• На вашу думку, як під впливом війни зміниться сфера у якій ви працюєте?

Волонтерська сфера зміниться дуже сильно. Наш фонд має великий гуманітарний досвід у 2014-15 роках, але десь рік тому ми скоротили гуманітарний компонент, більше працювали на розвиток громад та громадянського суспільства. Нам було важливо навчити людей самостійно залучати ресурси та допомагати собі. На жаль, війна відкидає нас дуже сильно назад. Потреба в гуманітарній допомозі в Україні буде ще багато років. Це стосуватиметься багатьох регіонів, навіть тих, які приймають вимушених переселенців. З іншого боку суспільство зміниться, досвід гуртування матиме позитивний вплив. Маю великі сподівання, що нам вдасться зберегти навики, яких ми набуваємо в кризових умовах.

• Що зробите перше після закінчення війни?

Я дуже сподіваюся, що поїду в Луганськ, хочеться подивитися на місто та відчути себе вдома. Дуже багато вже часу про це не думала, навіть були думки, що це ніколи не станеться. Коли почалася повномасштабна війна є відчуття, що ми переможемо та повернемо свій дім повністю.

• Україна після війни – якою вона буде?

Україна буде нарешті цілісною та сильною. Той досвід, який ми нині переживаємо, зробить Україну більш українізованою та повністю зруйнує «рускій мір». Мені цікаво подивитися на Україну після війни, хоча в нас буде дуже багато роботи. Нам необхідно буде все відновитися, але у нас буде багато простору для нових ініціатив та єднання. Я думаю, що Україна після війни буде прекрасною та назавжди без росії.

Матеріал підготовлений в рамках проєкту «Західноукраїнський хаб громадської активності», який реалізовує команда громадської організації «Освітньо-аналітичний центр розвитку громад» у партнерстві з Національним фондом на підтримку демократії (NED).