Андрій Яценко закінчив Слов’янський авіаційний технічний коледж за спеціальністю інженер-механік та Київський національний авіаційний університет НАУ, де здобув ступінь спеціаліста в аерокосмічній галузі. Одружений, виховує двох синів. З 2010 року займається підприємницькою діяльністю у сфері торгівлі та надання транспортних послуг.
- Чим Ви займалися до повномасштабної війни?
Протягом 2012-2016 років я створив та розвивав дистрибуційну компанію, яка налічувала 18 співробітників і співпрацювала з більш ніж десятьма виробниками продовольчих товарів. Разом з командою організовував тренінги, навчання, семінари, де на практиці отримав досвід побудови й управління сильною командою, яка досягає високих фінансових результатів.
У 2016 році утворив Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, що надало змогу об’єднати ініціативних мешканців для захисту своїх прав.
З 2017 року був координатором громадського екоруху зі збереження та відновлення зеленої зони парку «Лісний», територія якого становить більш як 10 га, в місті Слов’янськ Донецької області. За два роки впровадження цього проєкту до таких заходів було долучено понад 400 місцевих жителів.
У 2017 році став членом громадської організації «Центр громадянських ініціатив «Донбас» та брав активну участь у реалізації міжнародних грантів. Також очолював інформаційну кампанію в реалізації проєкту «Smart місто» (розробка мобільного застосунку щодо комунікації місцевої влади з населенням). Як асистент координатора у Слов’янській «Школі майбутньої влади», де навчалося понад 300 містян, брав участь в організації та впровадженні основ місцевого самоврядування, Е-демократії та застосування електронних сервісів для покращення якості життя в громаді (за підтримки Фонду Конрада Аденауера).
- Громадський сектор: чому саме таку діяльність обрали для себе?
В житті багатьох людей приходить час, коли усвідомлюєш, що доросла людина має бути соціально відповідальною, повинна брати участь у громадському житті й не залишатися осторонь суспільних проблем. Якщо є бажання змінити на краще твоє оточення та майбутнє наших дітей – треба діяти в цих напрямках.
- Якими своїми проєктами найбільше пишаєтеся?
Насправді всі проєкти були цікаві й важливі. Однак виокремлю Парк «Лісний», бо він розташований у моєму районі, де мешкала колись моя сім’я, також це залучені до спільної праці сусіди та друзі й, звісно, результат – величезна зона для відпочинку і прогулянок.
- Чи вдалося Вам адаптувати свою діяльність до умов війни? Що було найважчим для Вас?
Я хотів би бути невиправним оптимістом і впевнено сказати «Так, вдалося», але справи ще не закінчені. Кожного дня перед нами, як і перед усім суспільством в цей непростий час, постають все нові й нові виклики. В червні разом з колегами з Донецької області ми створили ГО «Відродження України-2022» і зареєстрували її на Закарпатті. Наша команда почала працювати над інтеграцією внутрішньо переміщених осіб в життя місцевих громад, адже не завжди влада має можливість проводити роботу саме в цій сфері через велику кількість пріоритетніших завдань. Наша мета залучити вимушених переселенців до активного громадського життя, допомогти налагодити комунікацію з владою та місцевими жителями, перевести ВПО з умовного статусу «гостей громади» в статус активного та небайдужого громадянина. Ми є тією ланкою, тим містком, який допомагає сторонам почути один одного і спільно працювати над розв’язанням проблем.
- Що було найважчим?
Напевно, це людський фактор. Кожен з нас адаптується і переживає війну по-своєму, не всі можуть мобілізувати свої ресурси й безболісно сприймати нове життя. Часто потрібно проводити не лише освітні, а й мотиваційні заходи, працювати з певним опором новому досвіду, пасивністю та, можливо, навіть зневірою. Це найважче. Однак, в нашій ситуації це нормальне явище, головне – продовжувати працювати на результат.
- Що найбільше мотивує Вас продовжувати займатися своєю улюбленою справою?
Мене мотивують люди та результати, яких вони досягають. Люди, котрі за час нашої роботи ростуть разом з нами, набираються досвіду, стають активними та ініціативними кожен у своїй громаді й кожен на своєму місці. Люди, котрі, попри всі негаразди, мають бажання вчитися і починають нові справи. Люди, котрі в місцях свого тимчасового перебування не хочуть сидіти без діла, а навпаки шукають ті сфери, де можуть бути корисними: це і плетіння маскувальних сіток, і приготування їжі для вимушених переселенців, й організація допомоги військовим. Це, власне, навіть більше не про самі справи, а про відчуття згуртованості та причетності до спільної перемоги, допомоги країні та ЗСУ.
- Чим Ваша організація може бути корисна для інших?
Головна мета нашої організації – це захист прав та свобод громадян, задоволення економічних, соціальних, культурних інтересів. Станом на сьогодні в рамках проєкту “Київський діалог” ми працюємо над посиленням адвокаційної спроможності громадського сектору, над підтримкою і впровадженням реформи децентралізації (на місцевому рівні), інтеграцією ВПО та підсиленням соціальної згуртованості. Зараз у Закарпатській області це відбувається шляхом надання мінігрантів на підтримку різноманітних ініціатив саме для ВПО.
- На Вашу думку, як під впливом війни зміниться сфера, у якій Ви працюєте?
Всі сфери вже протягом 8 місяців війни переживають зміни. Однозначно, що буде ще більше роботи: нові виклики й нові проєкти, нові спонсори й нові ідеї. Будьмо реалістами – в осінньо-зимову пору західні області України повинні бути готові до нової хвилі прибуття вимушених переселенців, тож знову потрібна буде ефективна комунікація. Ми працюємо над цими питаннями та маємо велику надію, що вдасться реалізувати проєкти типу «Smart місто», залучити нових спонсорів та нові інвестиції.
- Що зробите перше після закінчення війни?
Дуже хочу, як і всі ми з вами, скорішої перемоги. Однозначно долучатимуся до відновлення країни в тих секторах, де цього потрібно буде найбільше.
- Україна після війни – якою вона буде?
Вільною, сильною і незалежною.
