Голова громадської організації «РІЗНІРІВНІ» з Шульгинської громади Луганської області (ГО частково релокувала у Ворохтянську ТГ, що на Івано-Франківщині) Дмитро Петренко в інтерв’ю для нашої рубрики «Історії нескорених» наголосив, що його найбільше мотивує займатися громадською діяльністю віра в те, що не все втрачено; також громадський активіст розповів, як вдалося адаптувати свою діяльність в умовах війни, що зробить найперше після її закінчення і якою бачить повоєнну Україну.
– Дмитре, розкажіть про себе, свої хобі.
До початку повномасштабного вторгнення в мене було багато різних улюблених занять: пошук та вивчення специфічної наукової літератури, мобільна фотографія, поезія, філософське вчення, музика.
На сьогодні з цього всього залишилося зовсім небагато, війна займає більшість моїх думок та переживань…
– Опишіть себе для читачів одним реченням
– Людина, яка зайнята мисленнєвою діяльністю.
– Чим ви займалися до війни?
– Керував в оффлайні першим в Україні Центром культурних послуг – Молодіжним центром «ШУЛЬГА», відкритим в рамках пілотного проєкту «Нове Село». Також був відповідальним за цифровізацію Шульгинської громади.
Навесні 2021 року стартував проєкт «Нове село». Команда Мінреінтеграції обрала саме Шульгинку для реалізації цього проєкту. Одним з ключових важелів при виборі було те, що Шульгинська громада має великий молодіжний потенціал. До початку самого проєкту ГО «РІЗНІРІВНІ» та молодіжна рада Шульгинської ТГ скооперувалися задля створення в громаді молодіжного хабу. Чому саме хабу? Молоді люди повинні мати простір, який наповнений однодумцями, мрійливими та світлими людьми, де можна розкрити свій потенціал хоч на якийсь відсоток. Тому ми плідно попрацювали березень-квітень, щоб створити дорожню карту відкриття цього хабу. Коли команда Мінреінтеграції обирала претендентів на реалізацію «Нового села», наша голова громади презентувала наші спільні напрацювання та своє бачення кінцевого результату.
Зрештою, ми мали прекрасне місце для реалізації потенціалу місцевої молоді на сто двадцять відсотків.
– Громадський сектор: чому саме таку діяльність обрали для себе?
– Все дуже просто: громада, тобто люди, – єдині, хто може нести зміни. Я маю непогані комунікативні навички, тому люблю організовувати процеси, скеровувати їх в позитивну діяльність.
– Якими своїми проєктами найбільше пишаєтеся?
– Співучастю у реалізації проєкту «Нове Село». Загалом до початку повномасштабного вторгнення ми мали багато цікавих волонтерських ініціатив у співпраці з молодіжною радою Шульгинської ТГ. Це різні толоки, тематичні ярмарки, організації культурних заходів, зокрема виставок народної творчості місцевих майстринь та майстрів. Проводили навчальні лекції для учнів Шульгинського ліцею на різну тематику, зокрема це були заходи з протидії ВІЛ/СНІД, лекції з медіаграмотності та культури краю.
– Чи вам вдалося адаптувати свою діяльність в умовах війни? Що було найважчим для вас?
– Якраз у процесі адаптації. Виклик – це інертність місцевої влади, особливо щодо питань молодіжної політики.
– Що найбільше мотивує вас продовжувати займатися своєю улюбленою справою?
– Віра в те, що не все втрачено.
– Чим ваша організація може бути корисною для інших?
– Зараз ми допомагаємо фронту, закриваємо потреби підрозділів, які до нас звертаються. Також допомагаємо в цифрових питаннях здійснювати свою діяльність різним установам.
– На вашу думку, як під впливом війни зміниться сфера, у якій ви працюєте?
– У будь-якому випадку – на краще. До громадської діяльності долучається дедалі більше молодих людей.
– Що зробите перше після закінчення війни?
Приїду додому, обійму своїх кота та собаку, дуже сумую за ними.
– Україна після війни – якою вона буде?
– Країною, яка нарешті збагне, що все російське для неї – зло.
Матеріал підготувала координаторка хабу громадської активності в Івано-Франківській області Оксана Процюк. Проєкт «NGO relocation» реалізовує команда громадської організації «Освітньо-аналітичний центр розвитку громад» у партнерстві з Національним фондом на підтримку демократії (NED).
