Керівниця Проєктно-освітнього центру «Агенти змін», доцентка кафедри фінансів економічного факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Світлана Кропельницька в інтерв’ю для нашої рубрики #ЛідериЗмін розповіла про особливості, рецепти успіху і виклики громадської праці, цікаве хобі, що стало частиною її роботи, а також дала пораду активістам, які тільки розпочинають свій шлях, – робити своє і йти вперед.
- Пані Світлано, розкажіть про себе, свої хобі
– Я народилася і живу в Івано-Франківську, дуже люблю своє рідно місто і наш край. Мої батьки, яким я завдячую за дар життя і за всі ті людські якості, що вони мені привили, й всі можливості, які вони мені дали, – прості люди: мама, якої, на жаль, вже нема серед нас, працювала на заводі «Родон» (Позитрон), а згодом присвятила себе сім’ї, виховувала нас з молодшим братом і дуже допомагала мені з моїми дітьми та побутом; тато, хоча вже пенсіонер, але досі працює у ВПУ майстром виробничого навчання, має золоті руки і передає свої вміння з токарської справи молоді…
Моя сім’я – це своєрідна копія сім’ї, в якій я виросла: чоловік, донька і син з різницею у 12 років.
Родина, насправді, є центром мого всесвіту, хоча можливо мої близькі так і не думають.
У професійному зростанні я пройшла шлях від лаборанта кафедри фінансів, асистента, старшого викладача, доцента кафедри, майже 10 років була заступником завкафедрою фінансів на громадських засадах і секретарем Вченої ради економічного факультету Прикарпатського університету. Я є науковцем, кандидатом економічних наук і закінчила докторантуру за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування». При цьому паралельно займалась проєктною діяльності у ГО «Прикарпатський науково-аналітичний центр», згодом ввійшла до мережі фахівців і практиків з регіонального та місцевого розвитку РЕГІОНЕТ, а через 3 роки стала її регіональним координатором в Івано-Франківській області, працювала у більшості на громадських засадах, але не шкодую, бо все знання, досвід, становлення як фахівця своєї справи – проєктного менеджменту. І вже у 2018 році я стала керівником Проектно-освітнього центру розвитку інновацій та інвестицій в регіоні, більш відомого як Центр «Агенти змін» Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.
І це дуже взаємопов’язано із другою частиною запитання щодо хобі…Я б відповіла на нього так: частина моєї роботи, яка пов’язана з проєктами, – це і є одне з моїх хобі. Тому часто усі думають, що я зовсім не відпочиваю, бо всюди генерую проєктні ідеї, думаю про можливості та їх втілення у життя!
А от друге хобі – це подорожі, і навіть відрядження для мене – це подорож, бо все це дає натхнення, енергію, можливість перезавантаження…Саме тоді і народжуються нові ідеї майбутніх успішних проєктів.
- Як Вас можна описати читачам одним реченням?
– Я б охарактеризувала себе як цілеспрямовану, самоорганізовану, відповідальну, творчу і креативну людину, оптимістично налаштовану робити все можливе, щоб змінити світ навколо себе на краще, бо люблю робити добро просто так, є щедрою, співчутливою до чужих проблем, водночас намагаюся поділитися своїми вміннями, навичками і досвідом, передаючи усім охочим таким чином не «рибу», а «вудку»…
- Ви працюєте доцентом кафедри фінансів економічного факультету Прикарпатського національного університету, водночас очолюєте Проєктно-освітній центр «Агенти змін» ПНУ, чи вдається співпрацювати з громадськими активістами?
– Беззаперечно. Якраз моє оточення при поєднанні таких видів діяльності дозволяє постійно розширювати коло активних людей, насамперед молодих, цікавих, креативних, яким хочеться допомагати втілювати їх ідеї.
Працюючи на викладацькій роботі вже 20 років, мені завжди було приємно помічати тих студентів, які прагнули більшого, ніж просто отримати «класичний» пакет знань, вмінь, навичок, що підтверджують при випуску їх відповідний освітній рівень, та залучати їх до складніших, цікавіших завдань.
Це давало свої результати в успішних публікаціях, наукових роботах, конкурсах, а з появою Центру «Агенти змін» ПНУ, ідею створення якого плекала кілька років і, на щастя, за кошти секторальної бюджетної підтримки Євросоюзу та підтримки ректорату (особлива подяка ректору університету Ігорю Євгеновичу Цепенді за те, що повірив в ідею, підтримував її та продовжує це робити на всіх етапах її становлення і розвитку!) вдалось реалізувати, – для громадських активістів не тільки з числа університету, але й ззовні, відкрились нові можливості через проєктний підхід.
- Коли й чому розпочали громадську діяльність? Що спонукало вас до цього?
– Пригадую, що це було поступово, але цілеспрямовано й захопливо. Як кажуть у народі, я навіть не зчулася, як мене захопила громадська діяльність. Вона була нерозривно пов’язана з науковою роботою в університеті.
А ця робота від початку була дуже неординарною, але мені це імпонувало…Люблю виклики, якщо розумію, що результат буде мати прикладний характер, особливо в науці. Бо не можу змиритися з тим, щоб дослідження були заради досліджень і припадали потім порохом на полицях (це я про дисертаційні дослідження, зокрема). Наукові розробки мають приносити користь насамперед суспільству.
Тут я особливо завдячую своєму першому науковому керівнику, доктору економічних наук, професору, заслуженому діячу науки і техніки України Ірині Григорівні Ткачук, яка спрямувала мене ще у 2002 році у цікаве, інноваційне, прикладне дослідження кластеризації економіки регіону і залучила до проєктної роботи виконавцем пілотного проєкту.
- Пам’ятаєте, який проєкт був першим?
– Звичайно, бо саме він занурив мене як у громадську діяльність, та й у світ проектного менеджменту одночасно. Це і був пілотний проєкт зі створення кластеру народних художніх промислів «Сузір’я» – «Ліжникарство та інші народні художні промисли на Прикарпатті», який реалізовували в Косівському районі нашої області…
Але першим і успішним з погляду досвіду проєктного менеджера став проєкт, в результаті якого і народилась команда фахівців з управління проєктами – Проектно-освітній центр «Агенти змін» Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
- Які виклики були перед вами?
– Я була основним виконавцем у першому проєкті, який передбачав створення нової організаційної форми виробництва – кластера. В Україні це поняття з’явилось у 1998 році, але й досі ця відома у світі форма організації бізнесу, що поєднує в собі конкуренцію і кооперацію, підвищує конкурентоспроможність усіх суб’єктів–учасників і регіонів загалом тощо, є не всім зрозумілою. Тільки у 2020 році створена при платформі Industry4Ukraine робоча група практиків та науковців розробила проєкт «Національної програми кластерного розвитку до 2027 року».
Тож, можете уявити, які перед нами – виконавцями проєкту були виклики у ті роки, ще й зважаючи на те, що проєктного менеджменту вчитись і переймати досвід в нас в Україні, в області, на жаль, практично не було у кого. Допомагав зарубіжний досвід і самонавчання з паралельними практичними навиками, здобутими під час реалізації пілотного проєкту.
А от з Агентами змін ПНУ – це нові виклики мого становлення як координатора проєкту, коли працюєш 24/7 і відповідальність не 100 відсотків, а 300 чи навіть більше…
Та коли ти працюєш вже менеджером проєкту, то найбільшим викликом і одночасно найбільшим успіхом є створити згуртовану команду людей – фахівців своєї сфери, яка буде йти не просто за тобою, а з тобою!. Я щиро вдячна усім, хто не тільки повірив в успішність і результативність проєктної ідеї, а пішов і йде пліч-о-пліч зі мною далі, незважаючи на те, що проєктна фаза вже завершена!
Моє гасло, яке почула колись під час стажування у США за програмою SABIT на зустрічі у маленькому містечку Петоскі (штат Мічиган): «Коли ми всі працюємо разом, ми всі перемагаємо разом!». Воно якраз і засвідчує силу людського потенціалу, який об’єднується заради досягнення якоїсь конкретної мети.
- Соціологи стверджують, що наразі в Україні лише 3-5 відсотків мешканців є активними. Яка ситуація у вашій громаді?
– Я, як науковець і практик одночасно, звичайно опираюся на аналітику, цифри у своїх дослідженнях і у поточній роботі. Але чомусь інтуїтивно відчуваю, що насправді таких активних громадян у нашій громаді більше, щонайменше відсотків 10.
Чому я так вважаю, бо знаю багатьох активних колег і просто знайомих, які роблять суспільно корисні справи, але не є публічними особами. Маю на увазі, не висвітлюють цю діяльність публічно…
Коли ми розпочали реалізацію проєкту «Створення проєктно-освітнього центру розвитку інновацій та інвестицій в регіоні» (Агенти змін ПНУ), саме тоді коло таких осіб стало мені ближчим, і я відкрила для себе дуже багато таких активних людей.
– Якими проєктами найбільше пишаєтеся? Які у них джерела фінансування і де Ви їх шукаєте?
– Найбільше я, мабуть, пишаюся проєктами, які є спільними історіями успіху нашої молоді та громад регіону. Нашій команді фахівців дуже приємно бачити очі наших студентів, які випромінюють радість і гордість за те, що їх ідея впроваджується у життя. А нам відрадно, що ми можемо з їхніми ідеями працювати спільно і надавати їм правильного обрамлення – як діамантам.
Зокрема це такі проєкти: «Створення кемпінгово-наметового містечка «БАЙКИ БОЙКА» в урочищі Бовкоти Витвицької ТГ», «Створення культурно-туристичного веломаршруту «Дикий шлях» на території Долинської та Вигодської територіальних громад», що переміг у першому конкурсі студентських туристичних стартапів Івано-Франківської обласної державної адміністрації і якраз реалізується нині. Також це соціальні проєкти–переможці програми «Малі гранти Теплого Міста» – «Ігротерапія від Лікаря Свято» та «School of Mental Health» (http://agentyzmin.pnu.edu.ua/stories/ ).
Але найбільша моя гордість – це все ж таки проєкт регіонального розвитку «Створення проєктно-освітнього центру розвитку інновацій та інвестицій в регіоні», що фінансувався Міністерством розвитку громад і територій України за кошти секторальної бюджетної підтримки Європейського Союзу і за підтримки Міністерства освіти і науки України.
- Чим ще ваша організація може бути корисною для інших?
– Нашою головною місією було – створити консультаційно-проєктний центр в регіоні на базі потужного національного ЗВО. Адже Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника – це сучасний конкурентоспроможний освітній та науково-дослідницький центр міжнародного рівня, потенціал якого впливає на розвиток регіону та формування людського капіталу.
Спектр видів діяльності нашого Центру «Агенти змін» ПНУ доволі широкий: консультації, тренінги з проєктного менеджменту, фінансової грамотності, соціального підприємництва, профілактики та подолання синдрому емоційного вигорання тощо; розробка проєктів різних типів, бізнес-планів тощо; експертна оцінка, фінансовий менеджмент, фаховий супровід проєктів від ідеї до успішної реалізації і звітності за ними.
- Що мотивує вас займатися громадською діяльністю?
– Якщо коротко, то це ті результати, які залишаються від неї в моєму рідному університеті, місті, області та за їх межами.
А ще іноді люблю зауважити, що моя місія як людини залишити гідний слід на цій землі для майбутніх поколінь…
- Які основні цілі та плани на майбутнє?
– У професійному напрямку – вийти на новий експертний рівень з управління проєктами розвитку, а також мережувати «Агентів змін» у різних областях України і за її межами. Випрацювати спільну стратегію взаємодії з такими ж громадськими активістами як ми.
А ще – створити «Молоду генерацію Агентів змін»…і хочу сказати, що перші кроки для цього вже зроблено – подано концепцію проєкту до участі у відборі одного з відомих міжнародних грантових конкурсів.
- Що порадите активістам, які тільки розпочинають свій шлях?
Не бійтеся мріяти і втілювати свої мрії у життя! Навіть, якщо на перший погляд, окрім мрії, у Вас нічого нема, – не біда! Завжди знайдуться люди, які підтримають Вас у Ваших починаннях; фахові знання і навики, якими поділяться з Вами, якщо Ви їх потребуватимете; кошти та інші ресурси, яких нема або не вистачає…
А завершу словами Блаженнішого Любомира Гузара : «…Своє робити і йти вперед».
Матеріал підготувала координаторка проєкту «Центр розвитку громадської активності» в Івано-Франківській області Оксана Процюк. Проєкт реалізовує громадська організація «Освітньо-аналітичний центр розвитку громад» за підтримки Європейського фонду за демократію.
