Хобі Ростислава – читання, саме воно допомагає відволіктися від буремного життя старости громади. Полюбляє й комп’ютерні ігри. Зараз він читає роман «Атлант розправив плечі», а одна із улюблених книг – роман Стівена Кінга «Крістіна». А ще Ростислав – справжній агент змін з Недобоївської громади.
Про те, як налагодити комунікацію з жителями та у який спосіб допомагати їм бути почутими місцевою владою, поспілкувалися з чинним старостою села Керстенці Недобоївської громади Ростиславом Грубляком. Продовжуємо нашу рубрику #ЛідериЗмін.
- Розкажи, у чому твій секрет налагодження комунікації з громадою та активізація її представників до дій та чим пишаєшся найбільше?
Так співпало, що у мене була дуже добра команда, колеги, які поділяли мої інтереси. І ще один момент – чим відкритіша влада до людей, тим простіше робити зміни. На практиці бачу, що чим простішими словами ти говориш з людьми, тим швидше вони зрозуміють, що ти від них хочеш.
Перше, що відбулося – це запуск бюджету участі. Спочатку ніхто не знав як це робити, у селах це взагалі ніяк не сприймалося. Але коли людям пояснити простими словами: опиши проблему , тобі дадуть на її вирішення гроші, то люди почали по-іншому ставитися до ідеї партисипативного бюджетування. І ось цього року ми пропустили через карантин, а люди уже запитують чи буде бюджет участі цього року. Перший рік було складно, на другий – більш звичніше, а на третій, коли не запустили, – люди запитують чому нема.
- Бюджет участі – це про активних жителів громади. Як у вас з цим, чи багато таких людей? Як співпрацюєте?
У нас є багато людей, які мають свою думку про щось, але є десять-п’ятнадцять, яких я називаю «запалені», які не лише говорять, а готові робити, доводять справу до кінця. Співпраця з такими людьми досить легко налагоджується. Зазвичай вони самі звертаються з певною проблемою та пропонують шляхи її вирішення чи шукають компроміси. Звичайно, залучення – це завжди складно. Але потрібно знайти активних лідерів, через них пробувати налагоджувати взаємодію.
- Які виклики були перед тобою та колегами під час запуску бюджету участі?
Знаєш, у нас загальнодержавна традиція – ставитися до влади як до корумпованих людей, які завжди шукають власну вигоду. Тому найбільшим викликом було отримати довіру людей. Треба було довести, що твій інтерес лише в тому, щоб вирішити проблему. Далі, коли тобі почали довіряти, потрібно співпрацювати на партнерських засадах, тримати слово, не зраджувати. Коли є довіра, залучення відбувається набагато простіше. Довіра – це основа.
- Ким ти працював, коли запускали інструмент і чи вистачало часу на таку майже громадську діяльність?
Тоді я закінчив університет і мене прийняли на посаду адміністратора ЦНАПу. Та оскільки були певні процедурні моменти і прямі свої обов’язки я ще не міг виконувати, то я долучився до того, що було цікаво мені. А далі вже будучи адміністратором, продовжував цю діяльність. До слова, моє керівництво це вітало, тому я намагався якомога більше працювати в цьому напрямку.
- Чим ще пишаєшся?
Якщо говорити про роботу з громадськістю, то пишаюсь одним з проєктів, який реалізували на території громади, хоча і в рамках бюджету участі. Це була цікава, несхожа на інші, історія. У нас був проєкт на 80 тисяч гривень. З Керстенців звернулась молодь, яка хотіла вуличні тренажери. Вони їх побачили в Чернівцях біля стадіону «Буковина» і захотіли мати таке ж у своєму селі. Далі ці активні молоді люди загітували людей з Долинян та Ставчан й вже завдяки спільним зусиллям місцева влада закупила такі тренажери у кожне село. Тут була яскрава демонстрація прямої демократії. Моя роль була скоріше як сполучної ланки, займався організаційними та консультаційними справами. Важливо, що у більшості випадків бажання людей пряме і жорстке. Тому варто згладжувати гострі кути у комунікації з депутатами та сільським головою. Коли майбутній результат сприймається як перемога кожного, тоді й значно зростають шанси на реалізацію певної ідеї. Для цього потрібно було правильно сформувати запит для кожної цільової аудиторії. Це я й зумів зробити.
- Чим займаєшся зараз та які плани на майбутнє?
Зараз я староста села Керстенці. На короткостроковий період хотів би попідтягати хвости, бо в селі є достатньо справ. Коли буде більш-менш налагоджена робота, хочу зайнятися організацією молодіжного простору. У нас багато приміщень, які простоюють, тому треба також шукати фінансування. У нас молодь хоче себе чимось зайняти, але немає де проводити своє дозвілля.
До того ж, працювати з молоддю мені не вперше. Раніше ми починали роботу зі створення Молодіжної ради, але її не вдалося запустити. Є історії успіху, а це – історія факапу. На мою думку, проблема була в тому, що ми працювали лише з 8-9 класами, не брали вище до 35 років. Бо діти поїхали з сіл на навчання й усе рухнуло. Тому надалі будемо працювати з людьми, які завершили навчання, сформувались. Звісно, не будемо випускати школу, але працюватимемо з тими, у кого є чіткий запит.
- Що порадиш активістам, які хочуть співпрацювати з місцевою владою?
З практичної сторони – це вміти віддати лаври перемоги, але досягнути цілі. Навіть якщо влада говорить, що це вона зробила, ви ж маєте результат, якого прагнули. Це і є перемога, але не назагал. Коло воно запрацює як механізм, вашу роботу буде видно. Люди бачать. Спочатку потрібний результат.
- Що спонукає працювати з людьми, тісно комунікувати?
Можливо, я молодий кадр і мені це цікаво. Але в мені є бажання допомогти. Я йду зранку на роботу, бачу проблему і починаю думати про шляхи її вирішення. І тут таке, що без комунікації з людьми цю проблему ти не вирішиш. Як на мене – це егоїзм, але в благих цілях.
Матеріал підготував координатор проєкту «Центр розвитку громадської активності» у Чернівецькій області Андрій Кучуран.
