Сьогодні в нашій рубриці #ЛідериЗмін Лариса Діновська – українка з великим серцем матері. Голова громадської організації «Жіноча Сотня», що активно діє на Хмельниччині. Номінантка “Волонтерської премії” заснованої активістами “Євромайдан SOS”.
- Розкажіть про себе, свої хобі?
Діновська Лариса Петрівна, українка, освіта вища, закінчила Хмельницький національний університет, мама двох дорослих синів, вдова, чоловік помер від заробітків в Португалії. Моє хобі – дуже люблю фотографувати, особливо портрети.
- Як Вас можна описати читачам одним реченням?
Допоможу тим, хто потребує!
- Коли й чому розпочали громадську діяльність? Що спонукало вас до цього?
У 2013-му,на початку 2014-го,ті бурхливі події прикували до телебачення всю країну. Я споглядала за ними майже цілодобово. Захотілось чимось допомогти. Друзі порекомендували прийти на місцевий Майдан. Я прийшла, то були однодумці, ці люди жили життям Майдану. Я стала виносити з дому все своє туристичне спорядження, намет, спальні мішки, теплий одяг, тому що була колись альпіністом. Потім пішли в хід теплі ковдри, взуття, харчі, почала в’язати на машинці жилетки. Я була комусь потрібна і брала участь в подіях, цим заряджалась і йшла далі. Інші жінки доєднались і нас стало багато, ми вже мали потужний людський ресурс.
Так, як в той час усе називалось ”сотнями”, ”сотниками”, то і ми назвались «Жіноча Сотня», піднявся бойовий дух і ми діяли вже, як організація, до нас прислухались та нам допомагали небайдужі.
З початком війни почали збирати регулярні передачі, працювали щоденно. До нас приєднались школи міста та інші навчальні заклади та навіть військовий ліцей.
Були поставлені теліжки в великих супермаркетах для збору харчів. Активність людей була дуже висока. Все завозилось у волонтерські пункти та своїм коштом «бусами» відправлялося на війну.
- Пам’ятаєте, який проєкт був першим?
Першими проєкт були допомога добровольцям: одягти, взути, нагодувати, вони були в наших шкарпетках і пластикових босоніжках, і в жіночих кожухах – були й такі, є фото з фронту, згадує пані Лариса.
- Соціологи стверджують, що наразі в Україні лише 3-5% мешканців є активними. Яка ситуація у вашій громаді?
Активність в нашій громаді під час початку війни була дуже висока: страх та горе від перших загиблих. На сьогодні активність значно впала. Байдужість людей вбиває. Зневіра у владі, високі тарифи, бідність, важко зібрати продуктовий кошик солдату.
- Якими проєктами найбільше пишаєтеся? Які у них джерела фінансування і де Ви його шукаєте?
Найбільша наша гордість – ми приєднались до проєкту «Маскувальна сітка руками волонтерів», координатором якого є Олеся Корягіна. Він об’єднує волонтерів усієї України. Діє швидко і злагоджено. Видаються оголошення – прохання, на який ділянка війни потрібно маскувальні сітки чи маскувальні костюми «Кікімора» і разом вирішується питання протягом короткому відрізку часу.
Восени 2014 року наша організація почала плести маскувальні сітки на фронт та маскувальні костюми снайпера «Кікімора». Відтоді сплетено понад 50 тис. кв.м. сітки, 120 костюмів снайпера, вив’язано більш як 1200 теплих шкарпеток, зшито білизни, намотано 2 тис. Ляльок – мотанок – оберегів, зібрано незліченна кількість продуктових посилок.
- Чим ще ваша організація може бути корисна для інших?
Наша організація може бути корисною не лише на війні. Окрім цього ми збираємо гуманітарний одяг і розвозимо по селах людям, яким це потрібно. Є ще дуже бідні сім’ї. Розвозимо в інтернати дітям, в соціальні центри людям похилого віку. Підтримуємо сім’ї загиблих на війні.
- Що порадите активістам, які тільки розпочинають свій шлях?
Якщо ви лише почали громадську діяльність – ставте мету і дійте, працюйте. Все до Вас прийде, і успіх, і визнання.
Матеріал підготувала координаторка проєкту «Центр розвитку громадської активності» в Хмельницькій області Ольга Мороз. Проєкт реалізовує громадська організація «Освітньо-аналітичний центр розвитку громад», за підтримки Європейського фонду за демократію.
