Сьогодні у рубриці #ЛідериЗмін ми маємо чудову можливість ближче познайомитися з Оксаною Бриндзак, яка творить проєккти разом з командою для людей похилого віку. Це дозвілля, підтримка і волонтерська допомога. Наша героїня активно поєднує професійну діяльність та роботу у громадській організації.
1. Розкажіть про себе, звідки, 3 цікаві факти про вашу організацію
Я Оксана, народилась в Тернопільській області, але більшу частину свого життя мешкаю у Львові. Зараз працюю проектним менеджером, а також консультую людей, як психолог.
Трішки про ГО: Організація робить літніх людей щасливими. Ми допомагаємо 280 літнім людям, урізноманітнюючи їхнє дозвілля, шукаючи для них необхідні речі, купуючи фрукти, смаколики та створюючи гарний настрій навіть телефоном.
2. Як Вас можна описати читачам одним реченням?
Любителька викликів, затята мрійниця та спрагла до соціальних проектів.
3. Як Вам вдається співпрацювати з громадськими активістами в різних громадах? Який найнеочікуваніший проєкт запам’ятався на Львівщині.
Найбільше ми співпрацюємо зі студентами та випускниками двох університетів: ЛНУ ім. Франка та УКУ. Мабуть, так сталось, що нас об’єднує те, що ми шалено любимо бабусь та дідусів. Кожен з нас має або мав близькі стосунки зі своїми старенькими. Певною мірою ми, як волонтери, продовжуємо собі дитинство.
Якщо мова йде про ГО “Старість на радість”, то це акція “Знайомся – не соромся”, коли у студії ми знімали ролики-запрошення з мешканцями будинків престарілих, писали сценарій, робили макіяж кожному учаснику. Таким чином, бабусі та дідусі кликали усіх охочих у гості. А ще одного разу ми разом ходили на факультет прикладних наук УКУ, де мешканці пансіонату могли потрапити у віртуальну реальність завдяки VR окулярам. Для них це був такий шок, за вікном була дощова погода, а ці окуляри створювали магію – вони побачили море, сонце. Не кожен готовий був одягнути їх, хтось боявся, а хтось просто хотів спостерігати за іншими. Це було неймовірно!
4. Коли й чому розпочали громадську діяльність? Що спонукало вас до цього?
Тільки у свої 24 роки я усвідомила, що розпочати цю діяльність вирішила через те, що росла з бабусями та дідусями. В дитинстві мої дні минали у рідних, а довкола них мешкало 3 бабусі, одній було 85, іншій 93, а найстаршій майже 100 (Так-так, вони старіли, поза тим найбільше я їх пам’ятаю в такому віці). Я приходила до кожної сусідки та казала: “Зараз я вам тут усе поприбираю”. Вони дуже любили вафлі “Артек” і я частенько їздила на своєму велосипеді до магазину. У шкільні роки, для них читала, не прості книги – “Життя святих”. Уявіть собі мене 10-ручну, яка щодня, під час літніх канікул, читає цю літературу для них, хоч я дуже не любила читати в молодшій школі. Рік за роком минав, їх не стало.
Проте чимало я отримувала та досі отримую від своїх бабусі та дідуся. Вони вміють приймати та підтримувати будь-який мій крок та вчинок. Зараз я бачу їх рідше, адже вони мешкають за 120 кілометрів.
Все моє дитинство минало з літніми людьми, я думаю, що моя діяльність зараз є добрим способом допомогти тим, кому я звикла завжди допомагати, а також, як я вже згадувала, нагода повернутися в дитинство.
5. Пам’ятаєте, який проєкт був першим?
У 2015-2016 я долучалась до проекту “Світло в оселі”, метою якого було привести до ладу квартири одиноких мешканців Львова напередодні Різдва чи Великодня. Пригадую як пішла зі соціальною працівницею прибирати кухню старенькій жінці, а та щоразу хотіла нас чимось пригостити.
Згодом я поїхала в пансіонат в Польщі, де познайомилась з Сестрою Маркіяною, яка там досі працює. Вона ретельно мені показала та розказала як все у них функціонує, а зараз вона є для мене доброю наставницею.
Потім зі мною стався Підбузький пансіонат, який мене приємно вразив чистотою, увагою до людей. А тоді ми з однодумцями поїхали проводити кінопоказ у Львівському пансіонаті, ми назбирали багацько фруктів та печення. Люди, що там мешкали, скептично відреагували, мовляв “чергова одноразова акція”. Не знаю, де в мене взялось тоді стільки сміливості, але я сказала “ми з вами залишимось надовго”.
Не одразу нам вдалось потрапити у Львівський пансіонат, попередня адміністрація не була настільки відкритою, як теперішня. Мені доводилось неодноразово просиджувати тривалий час під кабінетом колишньої заступниці директора для того, щоб отримати дозвіл приїжджати до літніх людей. На щастя, за 3 роки нашої роботи ситуація позитивно змінилась.
6. Які виклики були перед вами?
Найбільший виклик був комунікаційний, а саме комунікація між волонтерами та старшими людини. Нелегко часом налаштувати нового волонтера до роботи з непростими старенькими. Не кожен готовий зіштовхнутись з іншою реальністю. Плинність волонтерів шалена у цій справі. Їм було складно бачити інший бік, не такий безтурботний.
В такі моменти потрібно включати “Оксану психолога”, яка пояснить, що може бути непросто, які теми не варто чіпати.
Ми навіть провели “Форум відповідального волонтерства”, на якому ділились практичними заняттями щодо праці з особами похилого віку, а також розвінчувати існуючі стереотипи.
Ну і часом волонтерство це така добра імпровізація. Особливо в будинках престарілих, деколи ти не знаєш чи літня людина захоче щось вчити чи просто має настрій до душевної розмови.
Найбільший виклик – covid-19. Зазвичай ми відвідували мешканців пансіонатів 2-3 рази на тиждень, а тут відчули безвихідь. Проте це тривало недовго, ми вправно перейшли на проведення заходів телефоном чи zoom. Хоч щиро скажу, що це геть не ті відчуття.
7. Які виклики стоять зараз? Які цілі ставите на 2021 рік?
Хочемо розпочати соціальне підприємництво, про яке мріємо 2 роки. Ви не можете уявити скільки креативних та творчих людей мешкає у пансіонатах.
На нас чекає проект “У гості”, який має на меті допомагати не лише мешканцям пансіонатів, а й одиноким львів’янам, які потребують нашої підтримки. Зокрема, з доставки продуктів, прибирання чи словесної розради. Зараз продумуємо шляхи, як вберегти стареньких та волонтерів, як забезпечити всім необхідним.
Ставимо ціль масштабувати проект на сусідні області, а також почати співпрацювати ще з більшою кількістю волонтерів.
Не плануємо зупинятись, зараз проводимо заходи в трьох будинках престарілих. Можливо, ми ще подружимось з 2-3 будинками.
8. Соціологи стверджують, що наразі в Україні лише 3-5% мешканців є активними. Яка ситуація у вашій громаді?*
Гадаю, що у моїй громаді дуже активна молодь. Подекуди здається, що волонтерять усі. Але знову ж таки – це моя соціальна бульбашка. Ті, кому за 40 не так багато часу мають на волонтерські рухи.
В часі карантину відсоток варіює, бо на початку було дуже багато охочих допомогти іншим, особливо літнім людям.
9. Якими проєктами найбільше пишаєтеся? Які у них джерела фінансування і де Ви його шукаєте?
Якщо говорити не про “Старість на радість”, то це проект “Об’єднані серцем”, який я менторю від червня. Я просто вражена студентами другого курсу УКУ, які невпинно реалізовують наставництво в родинному домі “Покрова”. Команда проекту та 15 наставників працюють над підвищенням рівня соціального та емоційного інтелекту, до проекту залучено понад 6 психологів. Я дуже тішуся за тих дітей, які отримають кваліфікованих та потужних наставників. Для мене зараз це така велика гордість .
Ще один проект перебуває на стадії зародження. Про нього зараз складно говорити, а вже як реалізую, то обов’язково похвалюся.
Щодо фінансування, більшою мірою, ми шукаємо грантові можливості, а також фандрейзимо. Чимало компаній готові підтримати соціальні проекти, особливо в часі свята Миколая. Минулого року блогерка та письменниця, Юлія Сливка, поділилася нашою акцією “Миколай для літніх людей” у себе в Instagram. Це допомогло придбати понад 300 комплектів постелі, а також 3 пральні машинки для двох пансіонатів. Джерела підтримки доволі різні.
10. Чим ще ваша організація може бути корисна для інших? *
Ми задумуємось, що пора ділитися знаннями. Ми можемо бути корисні у комунікації з літніми людьми, готові розказувати про те, як знайти підхід до них. За 3 роки ми назбирали силу-силенну інформації, яка допоможе волонтерам зрозуміти як ділитись своїм ресурсом та не вигорати.
Наприклад, Таня Лукеря, керівниця грантового напрямку нашого проекту, хоче знайомити молодь з різноманітними можливостями фінансування ГО, часто розказує нашим волонтерам, як правильно прописувати грантову заявку. В проекті чимало людей, які дозріли до того, щоб обмінюватись знаннями.
11. Що мотивує вас займатися громадською діяльністю? Чи був, якийсь тригер після якого вирішили почати?
Дуже активно займатись громадською діяльністю на 3-4 курсі в університеті. Мене дивувало скільки є можливостей і скільки цих можливостей можна отримати завдяки волонтерству – новий досвід, нові контакти, однодумці. Чи був якийсь тригер? Ні, я зрозуміла, що мені цього бракує у житті, що я цього дуже хочу.
Волонтерство дає мені великий ресурс в плані емоційному, а ще відчуваю, що невпинно навчаюся. Мені легко вести перемовини з будь-якою віковою категорією, це класний та практичний досвід у веденні проектів. Мабуть, це моя життєва мотивація.
Такий досвід не здобудеш за великі гроші. Я завжди кажу, що волонтери отримують мільйони! Мільйони викликів, посмішок та вдячностей.
12. Які основні цілі та плани на майбутнє?
В жодному разі не зупинятись. Вважаю себе генератором ідей, маю ще в кишені 3-4 ідеї, які мушу реалізувати. Радо підтримую молодих людей, які звертаються до мене з проханням про допомогу в реалізації якогось задуму.
Моя мрія створити власний будинок престарілих та на всеукраїнському рівні змінити ставлення людей до таких закладів.
13. Що порадите активістам, які тільки розпочинають свій шлях?
Запитуйте! Колись я була дуже сором’язлива і мені так було страшно когось про щось запитати чи попросити про допомогу. Волонтерство вчить, що запитувати та просити про допомогу ВАЖЛИВО та класно. Довкола стільки крутих людей, які з великою радістю хочуть передавати свій досвід.
Ставте питання, не бійтеся викликів, просіть про допомогу та рухайся до своєї мети.
Матеріал підготував координатор проєкту “Центр розвитку громадської активності” у Львівській області Павло Медина.
