Громадська діяльність неможлива без людей, які своїм прикладом надихають інших та підштовхують їх долучатися до змін. Такі люди є в кожному маленьку селі чи великому місті, але їхня роль незмінна та однакова – це лідери, ініціатори чи ідейники.
Команда проєкту «Центр розвитку громадської активності» вирішила започаткувати рубрику #ЛідериЗмін, у якій публікуватимуться цікаві розповіді з життя громадських активістів, які в своєму середовищі стали справжніми лідерами змін та об’єднали навколо себе однодумців.
Перша розповідь про Андрія Назаренка, громадського активіста з Тернополя, який є засновником та керівником унікального в Україні благодійного фонду «Майбутнє сиріт». Андрій працює з дітьми-сиротами, випускниками інтернатних закладів та з молоддю, яка опинилася у складних життєвих обставинах. Про його шлях громадського активіста, становлення організації, успіхи, плани та поради ви можете почитати у нашому першому випуску рубрики #ЛідериЗмін.
- Як Вас можна описати читачам одним реченням?
Я завжди долучаюся до вирішення проблем, які мені болять, оскільки я не чекаю змін, а втілюю їх.
- Коли й чому розпочали громадську діяльність? Які виклики були перед вами?
Моя громадська діяльність розпочалася з участі в різноманітних заходах. Я шукав людей, які зможуть мені допомогти на початках, особливо, в юридичних моментах по реєстрації благодійного фонду по допомозі дітям сиротам. Мені довелося пройти чималий шлях від ідеї і до створення організації, але я шукав потрібних людей, і знайшов їх. Головне – не боятися та не соромитися запитувати, інакшого шляху немає. Коли я починав, брав участь в тренінгах, щоб набиратися досвіду, щоб побороти свої страхи. Багато чого я не розумів, чув багато нових слів, шукав їх значення, але це додавало мені сил рухатися вперед.
- Соціологи стверджують, що наразі в Україні лише 3-5% мешканців є активними. Серед сиріт така ж ситуація?
Якщо ми маємо кожного року 15-20 випускників інтернатних закладів, то з них лише 2-3 активно долучаються до фестивалів чи заходів. Динаміка схожа із загальною по Україні. Я стараюся їх активізовувати через власний приклад. Якщо я запрошую їх на якийсь захід, то обов’язвково його відвідую разом з ними. Важливо, щоб доступною мовою пояснити для чого цей захід та що він їм дасть. Початківців необхідно залучати до громадської діяльності тільки через власний приклад, менторство та підтримку. У протилежному випадку буде спостерігатися ігнорування та небажання до цього долучатися. З часом, коли в них появляється власна зацікавленість, вони починають розуміти, наскільки важливо мати знайомства, отримувати нові знання та досвід.
- Ваша громадська організація є досить унікальною в Україні. Чи існують подібні практики роботи з сиротами, як у вас?
Наший благодійний фонд «Майюутнє сиріт» дійсно унікальний, оскільки він був створений, виключно, випускниками інтернатних закладів. Більшість організацій створюються за грантові кошти, а ми починали з нуля, ми нічого не мали, окрім, деякої інформації та бажання змінити ситуацію. Мій досвід показує, що подібних організацій в Україні немає. Організації, які займаються випускниками інтернатних закладів це люди, які хочуть робити добро, допомагати, бути наставниками, але жити цим повноцінно їм не вдається. Є організації, які збирають речі чи організовують заходи для випускників закладів, але не охоплюють всього, так, як ми.
Ми розпочали свою діяльність із налагодження партнерських відносин з державними органами влади, оскільки розуміли, щоб без їхньої підтримки не вдасться ефективно працювати. Зараз, коли до нас приїжджають переймати досвід, ми часто чуємо, що в інших містах щось подібне блокується або організовується не в повній мірі. Ми показали себе як відповідальну організацію, яка реально допомагає молоді, і створена не на «один проєкт». Необхідний час, щоб довести свою професійність, напрацювати імідж та налагодити якісну комунікацію.
- Які у ваших проєктів джерела фінансування і де Ви їх шукаєте?
Стосовно фінансування, то на початках я у буквальному розумінні вдень і вночі шукав партнерів та спонсорів. Я мав заготовлений лист та надсилав його максимальній кількості сайтів, організацій, посольств. Міг за один вечір розіслати 50-60 листів з описом нашої організації та проєктів. Без фінансування вирішувати проблеми не вдасться, тому я вкладав свої власні кошти задля запуску ініціативи. Згодом, після офіційної реєстрації та відкриття рахунків, я шукав донорів за кордоном. На зустрічах я розповідав не просто про організацію чи проблеми, а про шляхи вирішення цих проблем. Тобто, я презентував чітке вирішення проблем з прописаним алгоритмом дій. Люди не хочуть давати гроші на проблеми, вони зацікавлені у їх вирішенні, тому на цей фактор необхідно звертати особливу увагу.
Нині наша організація вже більш самостійна, ми вже не так залежні від донорів та спонсорів. У нас є своя фінансова стратегія, у якій вдалося прописати всі кроки, щоб бути впевненим у своїй спроможності реалізовувати проєкти без додаткових коштів.
Я багато подорожував, відвідав такі країни як США, Канада, Австралія та більшість країн Європи. Було розуміння, що сьогодні я потрачу кошти на квитки, але завтра отримаю ресурси для життєдіяльності нашої організації. Контакти організацій вдалося знаходити в Інтернеті, я з ними зв’язувався, домовлявся про зустріч та презентував ідею.
- Які проблеми ви і ваша команда побачили за час роботи? Чи змінюються вони протягом останніх 5-10 років.
Свого часу я кожну проблему сприймав, як проблему, зараз я це сприймаю як виклик. Я складаю план дій, щоб подолати черговий виклик. Першою проблемою з якою я зіштовхнувся – це житло для випускників інтернатних закладів. Як показують результати опитувань, у випускників інтернатних закладів на першому місці стоїть житло. Зараз працюємо над проєктом по вирішенню цієї проблеми, шукаємо партнерів серед банків, бізнесу та інших зацікавлених організацій. Наш фонд розробляє програму, згідно якої, ми станемо позиковою установою, яка надаватиме безвідсотково кошти на житло. Якщо вдасться повністю реалізувати програму, то згодом зможемо видавати у співпраці з банками кошти на придбання житла.
Також часто стикаємося з проблемою працевлаштування дітей-сиріт. Існує така проблема, що діти хочуть отримувати кошти за свою роботу одразу, а не чекати тиждень чи місяць. Відповідно, випускники обирають виробничі професії, де можна отримати зарплату щоденно або кожного тижня. Крім цього, наш фонд сприяє пошуку офіційної роботи за кордоном.
- Якими проєктами найбільше пишаєтеся?
У нас було чимало успішних короткотривалих проєктів. Серед довгострокових варто виділити проєкт – «Створення інформаційно-ресурсного центру». Раніше ми орендували приміщення площею 60 кв.м., яке було гарно облаштоване та відповідало потребам молоді. Суть проєкту – полегшити соціалізацію випускників інтернатів, щоб вони мали своє «місце безпеки». Але ми хотіли мати приміщення з більшою площею та з відкритою зоною на повітрі.
У 2020 році вдалося реалізувати цю ідею. Зараз ми знаходимося у приміщенні площею 300 кв.м., маємо відпочинкову зону, сад та власні теплиці, де вирощуємо овочі. Приміщення використовуємо для заходів, тренінгів та відпочинку. Вихованці та учасники заходів мають можливість переночувати, скористатися кухнею, ванною кімнатою та іншими зручностями. Подібного закладу в Україні немає, ми стали першопрохідцями в цьому напрямку.
У вільний час від наших заходів, приміщення може слугувати місцем для проведення різноманітних заходів для інших організацій, які працюють з молоддю та громадськими активістами.
- Яка, на Вашу думку, оптимальна система організації роботи з сиротами в Україні? Як держави інших країн вирішують цю проблему?
За кордоном є підготовлені сім’ї, які готові тимчасово взяти дитину, яка перебуває у складних життєвих обставинах. Це робиться замість того, щоб діти не потрапляли в інтернати, з яких вони вийдуть не соціалізованими. Сімейне середовище дозволяє дітям соціалізуватися, після свого повноліття вони зможуть самі про себе піклуватися.
Натомість в Україні інтернатні заклади дають дітям все, що потрібно і роблять їх, одночасно, не готовими до життя за його межами. Важливо, щоб всі зміни в системі організації роботи з сиротами мали законодавчу бачу, чого зараз дуже не вистачає.
Наша організація ставить перед собою мету, щоб діти-сироти не були в інтернатах, а в будинках сімейного типу чи патронатних сім’ях. У новій системі наша організація готова взяти на себе підготовку сімей, які будуть брати до себе дітей-сиріт. Ми станемо посередником в цьому процесі та надаватимемо менторство. Як показує практика, часто такі сім’ї не готові до нових викликів і дуже швидко «вигоряють». Як наслідок – відмова від дітей.
- Що порадите громадським активістам, які тільки розпочинають свій шлях?
Іноді, відвідавши певну подію чи захід, молоді люди лякаються нового середовища та незрозумілих слів, їм все здається занадто складним. Тут важливо не опустити руки. На початках, я теж був малоактивним, але чим більше заходів відвідував – сміливості ставало дедалі більше. Моя порада початківцям – активно долучатися до заходів, знайомитися з іншими людьми та побороти страх висловлювати свою думку. Після цього ви вже нічого не будете боятися, а без цього відчуття займатися громадською діяльністю не вдасться.
Проєкт «Центр розвитку громадської активності» реалізовує громадська організація «Освітньо-аналітичний центр розвитку громад», за підтримки Європейського фонду за демократію (EED).
